З ІСТОРІЇ
Кам’янець-Подільської
центральної міської бібліотеки
м. Кам’янець-Подільський
XVII–XIX століття було для Кам’янця-Подільського періодом розвитку культурного життя. В 1798 році в місті відкривається театр, через 7 років – духовна семінарія, незабаром починає працювати губернська друкарня, де в 30-х роках XIX століття друкувалась перша в краї газета «Подольские губернские ведомости». В 1833 році засновано середній навчальний заклад – чоловічу гімназію. Існувало парафіяльне училище. В духовній семінарії в 50-х роках XIX століття навчались Степан Руданський та Анатолій Свидницький, що згодом стали відомими українськими письменниками. Значною подією в житті нашого міста стало відкриття в 1866 році публічної бібліотеки – першої на Поділлі, однієї з перших на Україні.
Але слід відзначити, що ще в 30-х роках XIX століття в місті існувала «Подільська губернська бібліотека». Правда, відомостей про неї дуже мало, це в основному листування між різними установами і особами, від яких генерал-губернатор вимагав відомостей про цю бібліотеку. Архів, де зберігались оригінали документів, в тому числі, і про бібліотеку, загинув під час пожежі 1862 року.
Ідея відкриття в Кам’янці публічної бібліотеки офіційно належала державним властям (бібліотеки повинні були сприяти правильному розумінню заходів загальнодержавних і місцевих, а також полегшити можливість знайомства з російською мовою), але царський уряд не поспішав брати під свою опіку таку установу, як бібліотека, і намагався перекласти цю справу на місцеву владу. Тому на початку липня 1864 року з Києва надходить пропозиція управляючому губернатора О.Ф. Жемчужникову звернутись до жителів міста по допомогу, запропонованій бібліотеці як книгами, так і коштами. За свідченням голови розпорядчого комітету І.К. Михалевича «всех пожертвований поступило 27 руб. 53 коп., а какие-то помещики Жалковский и Коско пожертвовали 16 книг, в числе которых было 8 книг «Современника» за 1851 год».
Отак ішла «організація» бібліотеки, але офіційного дозволу на її відкриття все ще не було. Однак, бібліотеки були потрібні для впливу Росії на українське населення. І ось в серпні 1865 року Київський генерал-губернатор виробляє статут для російських публічних бібліотек в трьох містах – Києві, Житомирі, Кам’янці-Подільському.
Офіційне відкриття бібліотеки в Кам’янці-Подільському відбулося – 1 (14) січня 1866 року.
Бібліотекою керував розпорядчий комітет,за роботою якого пильно слідкував губернатор. Книжковий фонд складала переважно релігійно-богословська література та книги монархо-політичного змісту, виключно російською мовою. Це було природно для царського уряду з його політикою русифікації «Малоросії». Бібліотека була відкрита для всіх, за виключенням дітей. Користування бібліотекою було платне. Книжки можна було одержувати як в читальному залі, так і брати додому. На організацію бібліотеки було відпущено лише 3 000 крб. Розміщалась вона в найманій квартирі, за яку сплачувалось 450 крб. на рік.
«Потребность в чтении книг и журналов была настолько значительна, – свідчить той же Міхалевич, – что на 1967 год необходимо было выписать некоторые периодические издания в двух экземплярах». Найбільша кількість відвідувань у перший рік роботи бібліотеки припадала на долю чиновників, за ними йшли вихованці навчальних закладів. Читали произведения преимущественно русской словесности, а из журналов – «Русский вестник», «Отечественные записки». «Современник» и «Вестник Европы» читали мало.
Вже в 1867 році квартира, в якій була розміщена бібліотека, потребувала капітального ремонту. Обіцяних 200 карбованців на ремонт міська Дума так і не виділила. А ще через рік міністр фінансів ставить питання про те, що взагалі не слід відпускати коштів на утримання бібліотек Західного краю. Розпорядчий комітет Кам’янець-Подільської бібліотеки приймає рішення скоротити помічника бібліотекаря і одного сторожа, а частину приміщення здати в найом, закривши читальний зал.
За перші 25 років свого існування бібліотека не раз була в скрутному становищі. Негативно відбивалось на її роботі і те, що бібліотека часто-густо змушена була переїздити з одного найманого приміщення в Інше. Але життя продовжувалось, бібліотека продовжувала існувати і робити свою справу. Пізніше, десь в 1884 році, бібліотека робить спробу проведення і масових заходів. Влаштовувались так звані «читання», що призначались в святкові дні. Майже завжди вони супроводжувались туманними картинами, а також дуже часто – співом хорів – гімназичного, семінарського, архієрейського та духовного училищ. Але знов-таки кошторис на 1885 рік не дав ходу цій справі. Була спроба відкриття відділення бібліотеки на Польських фільварках, жителі яких через віддаленість від міста, не мали змоги користуватись бібліотекою. Але і ця справа розбилась об кошторис.
Підбиваючи підсумки за першу чверть століття існування бібліотеки, голова розпорядчого комітету Міхалевич писав: «Считаем уместным высказать наше глубокое убеждение, что библиотеке необходимо сделаться учреждением исключительно правительственным, чтобы не быть в постоянной зависимости от завтрашнего дня». І далі: «В новое 25-летие библиотека вступает… с совершенно скромными средствами, с неблестящим прошлым и малообещающим будущим, но с верой в то, что ее полезному служению не суждено прекратиться или ослабеть».
У нас дуже мало даних і свідчень про те, як діяла перша на Поділлі публічна бібліотека в наступному 25-літті. На початку Першої світової війни бібліотека зовсім закривається, бо немає коштів на її утримання. Відкрившись після дворічної перерви, бібліотека існує виключно за рахунок внесків читачів. Вибір книжок обмежений, певна кількість міського чиновного населення виїхала з міста у зв’язку з воєнними діями разом з губернськими установами до Вінниці та інших міст.
Відродилась бібліотека після перемоги Жовтневої революції. Вона відкриває двері перед новим, радянським читачем у грудні 1922 року, на території Губернаторської площі, як центральна бібліотека міста Кам’янця-Подільського. Вперше за довгі роки свого існування вона одержує державне приміщення. Книжковий фонд бібліотеки – 25 тисяч примірників. Вже за перші 20 днів у читальному залі бібліотеки побувало 1420 читачів. В практику роботи бібліотеки входять нові форми зв’язку з читачами: організація книжкових виставок. Центральна бібліотека була ініціатором створення бібліотек у селах повіту.
Ці заходи дали поштовх для масового бібліотечного руху на Кам’янеччині. Для зручності роботи з книжковими Фондами в бібліотеці запроваджується десяткова класифікація, систематичний, алфавітний та рекомендаційний каталоги. При бібліотеці працює рада. Одним з питань, розглянутих радою, було проведення: Дня книги в масштабах округу. В місті відкривається бібколектор, який дає обов’язковий примірник літератури центральній бібліотеці. Центральна бібліотека веде і методичну роботу: бере активну участь у проведенні конкурсу на кращу хату-читальню, оголошеного газетою «Правда», проводить окружні семінари з бібліотечної справи.
В 1927 році бібліотека одержує нове приміщення на Старопоштовій вулиці біля Новопланівського мосту. Це був чудовий триповерховий будинок з просторим, світлим читальним залом, добре обладнаним абонементом. Книги з книгосховища подавались на транспортерах.
На зустрічі з читачами Вашої бібліотеки уже в 70-ті роки Володимир Павлович Бєляєв так згадує про бібліотеку тих років: «И всякий раз, когда в каком-нибудь архиве я встречаюсь с книгой, изданной в те славные годы, вспоминается первая советская библиотека на Старопочтовой улице, и я сознаю, как много сыграла она в моей жизни».
Ось окремі віхи з життя бібліотеки:
1929 рік. Бібліотека бере участь у Всесоюзному поході за масове обслуговування читачів.
1930 рік. Бібліотека включається у місячник книги, одним з лозунгів якого був такий: «Виконаємо заповіт Леніна – підвищимо культурний рівень трудящих через поширення книги». В цьому ж році в зв’язку з ліквідацією Кам’янецької округи бібліотека з окружної стає міською.
На 01.01.1934 року книжковий фонд бібліотеки нараховує 36 тисяч примірників, і в цьому ж році поповнюється за рахунок фонду бібліотеки Інституту народної освіти, який переведено в місто Ніжин.
1937 рік. Бібліотека стає обласною, фонд її становить 58 тисяч примірників.
1940 рік. З фондів дитячого відділу утворюється обласна дитяча бібліотека з фондом 17 тисяч примірників.
1941 рік. В перші ж дні Великої Вітчизняної війни прямим попаданням бомби зруйновано приміщення бібліотеки, більшість книг була знищена і пограбована. Але чимало книг вдалося врятувати двом мужнім жінкам: завідуючій читальним залом Н.В. Кречет та техпрацівниці М.Н. Азарчук.
26 березня 1944 року місто було звільнено від німецько-фашистських загарбників, а 1 квітня в книзі наказів по бібліотеці для дорослих – перший наказ: «Я, Кречет Ніна Владимировна, приступила к работе на должность зав. библиотекой г. Каменец-Подольского с 01 апреля 1944 года». В цьому ж наказі на посаду прибиральниці зарахована М.Н. Азарчук. Дві жінки, дві рятувальниці бібліотеки.
Бібліотека розташована в приміщенні на вул. Резервуарній (нині – вул. Уральська) № 4. Книжок в бібліотеці майже не було, і працівники разом з завідуючою почали збирати їх по всьому місту. Допомагали їм солдати Радянської Армії, як робочою силою, так і транспортом. Безумовно, книги були в страшному стані, їх треба було чистити, сушити, клеїти. Цим і займались бібліотекарі і читацький актив. На прохання міської Ради (по радіо і через газету) почали зносити до бібліотеки книги і жителі міста, меблевий цех виготовив для бібліотеки стелажі, комсомольці допомогли впорядкувати приміщення. На кінець 1944 року книжковий фонд бібліотеки складав 11 тисяч примірників книг і 1 700 брошур. Була зроблена передплата на періодичні видання.
З кожним роком зростають фонди бібліотеки, збільшується кількість її читачів.
За повоєнні роки бібліотека тричі змінює приміщення і, кожний раз – на краще. З 1944 по 1951 роки – це частина будинку по Резервуарній (Уральській), 4 площею 70 кв. м, з 1951 по 1969 – окреме одноповерхове приміщення по вул. Ленінградській (нині – Лесі Українки), площею 309 кв. м, з 1969 і по цей час – триповерхове приміщення по вул. Чкалова (Князів Коріатовичів) з площею 659 кв. м.
До послуг читачів – абонемент, два читальних зали, відділ організації і використання книжкового фонду, методико-бібліографічний відділ. Створені алфавітний і систематичний каталоги, систематична картотека статей, краєзнавча картотека. Кількість читачів – більше 8 тисяч чоловік. Це – люди різних професій, уподобань, поглядів, люди різного віку, дехто з них відвідує бібліотеку по 20–40 років.
В 50–60 роки, щоб наблизити книгу до місця роботи і проживання населення відкриваються і активно працюють пункти видачі літератури від бібліотеки на підприємствах та в гуртожитках міста. Ці пункти видачі обслуговують бібліотекарі абонементу центральної бібліотеки Винокур Віра Давидівна, Турянівська Людмила Семенівна, Павук (Надольська) Віра Михайлівна, Новикова (Бурко) Валентина Андріївна, Полюх Тамара Борисівна на швейній фабриці, птахокомбінаті, заводі імені Петровського, хлібокомбінаті, кабельному заводі, гуртожитку будівельників…
Обідня перерва перетворюється на дійсне свято зустрічі з книгою. В 1965 році бібліотеці присвоєно звання «Бібліотека відмінної роботи» (Спільна постанова ради обласного управління культури і обкому профспілки працівників культури від 27 грудня 1965 року «Про присвоєння звання «Установа відмінної роботи»).
В 1966 році бібліотека святкує своє 100-річчя. На свято до кам’янецьких бібліотекарів прибули Шажко, зав. методвідділом головної бібліотеки України (яка, до речі, була відкрита також 100 років тому), начальник обласного управління культури Овчинніков, завідуючий методичним відділом обласної бібліотеки імені Миколи Островського, бувший працівник нашої бібліотеки В.П. Гуско, голова міськвиконкому Г.А. Тонкочєєв, колеги по роботі з інших областей України. До 100-річчя бібліотеки № 1 в місті Кам’янці-Подільському присвятив свою байку «Три брати» М.П. Годованець. І вперше на святі прочитав цю байку. Через хворобу не зміг приїхати на ювілей В.П. Беляєв.
В своєму листі він пише так: «… Даты приходят и уходят, а самое главное – дела, обращенные на пользу народа, остаются вечно. Таким главным делом в этом случае является сто лет работы библиотеки и ее скромных тружеников, которые весь этот прошедший век прививали каменчанам любовь к книге, и это сыграло огромную роль в их духовном воспитании. Разве случайно то обстоятельство, что в двадцатые годы наш город стал сосредоточием литературных сил Украины? Разве случайно, что из этого города вышли такие признанные теперь писатели, как Николай Бажан, Олекса Кундаич, Терень Масенко, Любомир Дмитерко, Федор Макивчук, Савва Божко и многие, многие другие? Не только природные красоты нашего города, но и те книжные ценности, собранные в городской библиотеке, которыми они пользовались, сыграли большую роль в их духовном развитии и определили их творческую судьбу. Я это знаю по своему опыту…».
Підведено підсумки роботи за певний період, працівники одержали нагороди, зустріли і провели гостей, і бібліотека розпочала роботу в новому сторіччі.
18 квітня 1966 року бібліотеці присвоєно ім’я В.П. Затонського.
В 1970 році була затверджена індивідуальна структура бібліотеки і вона стає центральною, очолює яку директор (на той час – Буря Майя Василівна). В бібліотеці засновується відділ комплектування, збереження фондів, вводиться посада методиста, бібліографа, читачів обслуговують на абонементі, і в читальному залі. Зважаючи на те, що місто – промислове, а жодної технічної бібліотеки відкритого типу в ньому немає, в структуру центральної бібліотеки вводиться відділ технічної книги. Пізніше при цьому відділі організовано консультпункт з питань винахідництва і раціоналізації (очолює його – Мельник Дмитро Єрмолайович).
Червоною ниткою через всі відділи бібліотеки проходить краєзнавча робота, мета її – допомога читачеві набути знання про рідний край, про кращих людей минулого і сучасного, навчити дбати про природу краю, до Батьківщини, бажання активно працювати для його подальшого розвитку. Багаторічні дружні стосунки пов’язували бібліотеку з автором «Старої фортеці» Володимиром Павловичем Беляєвим, з патріархом української байки Микитою Павловичем Годованцем. Участь Микити Павловича і Володимира Павловича в масових заходах бібліотеки зробили їх незабутніми і неповторними. В 70-ті роки почалась дружба колективу бібліотеки з художниками Сергієм Васильовичем Кукурузою та Сергієм Казіміровичем Гайхом, які часто приходили на зустрічі з колективом і читачами бібліотеки. В бібліотеці влаштовувались виставки їхніх робіт, присвячених розвитку міста, побудові підприємств, мікрорайонів (заводи цукровий, цементний, мікрорайон Жовтневий).
Роботами художника С.К. Гайха (різьба по мокрій штукатурці) прикрашено приміщення бібліотеки. В вестибюлі бібліотеки були оформлені галереї «Історичні пам’ятки міста Кам’янця-Подільського в роботах художника С.К. Гайха», «Вони жили і працювали в нашому місті». Організовано зустрічі з Е. Доломаном, автором книги «Вирок після бою», де іде мова про визволення і визволителів міста від німецько-фашистських загарбників, з підполковником О.С. Бринським, який в усному журналі «З життя – в книги» розповів про наших земляків І.І. Волкова, Степанова, Коробка, подвиги яких висвітлені в його книзі, привертали увагу читачів до бібліотеки.
Проводячи роботу по профорієнтації, працівники бібліотеки знайомлять молодь з кращими представниками різних професій, які потрібні місту, з учбовими закладами в місті, де можна здобути ці професії. Оформлюється карта «Економічні зв’язки нашого міста з країнами світу». Постійно діє на абонементі книжкова виставка «100 доріг – одна твоя». Фонди краєзнавчої літератури поширюються за рахунок папок, де збираються газетно-журнальні матеріали з питань краєзнавства.Працює актив краєзнавців. Це – працівники педінституту Гінзбург Євгенія Мойсеївна, Краєвська Галина Мефодіївна, працівники музею Козлова Ніна Кирилівна, Вітряк на Галина Василівна, Сис Тамара Андріївна, військові у відставці Савєльев Володимир Олексійович, Попов Леонід Констянтинович, пенсіонери – Паравійчук Андрій Григорович, Гольберг Софія Олександрівна. Силами і невтомною працею двох останніх років створено «Літопис міста Кам’янець-Подільського», один з примірників якого зберігається в центральній бібліотеці. Все це сприяло тому, що в 1971 році на базі бібліотеки проходив один з днів Республіканського семінару з питань краєзнавства. Продовжується краєзнавча робота в бібліотеці і усі наступні роки. Виправдали себе такі форми роботи, як подорожі по книгах, бесіди-діалоги, літературні вечори дискусійного характеру, уроки народознавства, колядні вечорниці. Створено кімнату народознавства, працюють клуби «Ерудит», «Поміркована господиня», літературно-музична вітальня.
1976 року в зв’язку з централізацією бібліотечної справи центральна бібліотека імені В.П. Затонського стає головною в місті і системі, яка нараховує 13 бібліотек: центральну, бібліотеки для дітей, бібліотеки для дорослих, юнацьку бібліотеку. Частина цих бібліотек існувала в місті до централізації в якості окремих установ, частину було відкрито вже після 1976 року.
Не здійснилась мрія бібліотекарів і громадськості міста в 1885 році про відкриття на Польських фільварках бібліотеки, і лише в квітні 1952 року за рішенням міськвиконкому були виділені кошти для відкриття в цьому районі міста бібліотеки, яка спочатку обслуговувала все населення, а потім стала бібліотекою для дітей № 2.
15 серпня 1954 року згідно рішення міськвиконкому була відкрита в місті ще одна бібліотека для дорослих № 2. Бібліотеку вирішили відкрити в південно-східній частині міста, в районі Руських фільварок. Можливо тому, що ще в 1920 році 26 серпня в цьому районі міста була створена хата-читальня.
Забудовується, розширюється місто, і в наступні роки одна за одною відкриваються бібліотеки.
В січні 1965 року – бібліотека № 3 на Черьомушках, в 1968 році – в цьому ж районі – дитяча бібліотека № 3 (після централізації – № 8), в жовтні 1967 року – на Біланівці (західна частина міста) – бібліотека для дорослих № 4, у серпні 1970 року – в селищі імені Смірнова – бібліотека для дорослих № 5, в селищі Цемзаводу за рішенням, прийнятим адміністрацією заводу в липні 1973 року – бібліотека для дорослих (тепер – філія № 1) і в липні 1978 року – бібліотека для дітей № 9.
Будується новий мікрорайон міста – Жовтневий, в 1979 році тут відкрито бібліотеку для дорослих № 10, а в грудні 1984 року – бібліотеку для дітей № 12. 22 лютого 1962 року розпочала свою роботу бібліотека для юнацтва (філія №11). Таким чином, мережа бібліотек охоплює всі куточки міста. З особливою увагою ставляться наші бібліотекарі до обслуговування книгою літніх людей. Інвалідів, тобто тих, хто найбільше потребує соціального захисту. Це до всього і найбільш пунктуальна категорія читачів боржники серед них відсутні. Роками ходять вони до бібліотеки, але настає час, коли з певних причин (хвороба, похилий вік) окремі читачі відвідувати бібліотеку вже не можуть. І тоді бібліотекарі несуть їм книги додому. І дуже приємно у відповідь на нашу турботу одержати такий лист: «Я, ветеран труда и пенсионерка Горлышкова Нина Семеновна горячо благодарю Вас и библиотекарей Колодчук Нелю и Дюдневу Валю за многолетнее обслуживание книгой на дому, за отличный подбор литературы».
І такі листи – не поодинокі. Доповнюють їх і телефонні дзвінки-подяки. Історія кожної бібліотеки, в тому числі і нашої, тісно пов’язана з людськими долями.
Не можна не згадати добрим словом імена ентузіастів бібліотечної справи, які в різні періоди очолювали нашу бібліотеку. В 20-ті роки – це: І.С. Варада, в 40-ві – випускник Харківського бібліотечного Інституту М.Т. Анікєєв, який працював директором нашої бібліотеки до 22 червня 1941 року, і загинув смертю героя на фронтах Великої Вітчизняної війни.
В післявоєнний період:
з 1944 по 1946 рік – Н.В. Кречет;
з 1946 по 1947 рік – О.М. Ялтуєва;
з 1949 по 1949 та з 1965 по 1967 роки – К.В. Белік;
з 1949 по 1951 рік – О.М. Плужнік;
з 1951 по 1964 рік – М.І. Желемякова;
з 1954 по 1962 рік – Е.О. Опексіна;
з 1962 по 1965 рік – Б.І. Крупіцький;
з 1973 по 1996 рік – М.О. Бойцова;
з 1996 по 2013 рік – В.М. Любецький;
з 1 жовтня 2015 року – Л.В. Геплюк.
В історії нашої бібліотеки назавжди залишаться імена П.А. Зейделевої та Л.Й. Вайсловича, які в 20-х роках, вперше познайомившись з бібліотечною справою, полюбили її і зріднилися з нею на все життя. Інструкторами-методистами працювали в нашій бібліотеці відомі на Поділлі бібліотечні працівники Василь Павлович Гусько та Микола Іванович Мілютін, які пізніше, в різні роки були директорами Обласної бібліотеки імені Миколи Островського.
Багато років пропрацювала в нашій бібліотеці Тамара Борисівна Полюх, Віра Давидівна Винокур, Валентина Андріївна Бурко, Валентина Марківна Канівська, Віра Михайлівна Надольська, Світлана Михайлівна Козак, Людмила Сергіївна Корчагіна.
Вони по 25–40 років віддали роботі в рідній бібліотеці.
На зміну ветеранам прийшла свого часу молодь, закінчивши училище культури. Поступово закінчили інститут, заочно, набули певного досвіду роботи, одержали вищі посади. Так, директором став В.М. Любецький, провідними бібліотекарями В.Я. Пащенко, М.А. Корчук, головним – Т.М. Вонсович, завідуючими відділу – Н.М. Кащен, В.В. Дюднєва. Працюють на посадах бібліотекарів в різних відділах центральної бібліотеки З.П. Марчук, Н.В. Андрусінік, О.М. Головатюк, А.С. Паламар, О.М. Новосьолова, К.В. Бояршинова, О.В. Трачук, О.А. Літневська.
Кількісно і якісно зріс склад працівників як центральної бібліотеки, так і системи в цілому. З 1990 року в системі – 100 % склад спеціалістів. З великою повагою ми ставимось до тих працівників, які у важкий для культури час і у важких умовах продовжують заочне навчання в інститутах культури. На жаль, кількість їх з кожним роком зменшується. І якщо в 1994 році Харківський інститут культури закінчило 5 чоловік, то в 1996 – лише один. Хоч всі умови, які можна створити для бажаючих навчатись, адміністрація створює.
14 січня 1996 року виповнилось 130 років від часу заснування нашої бібліотеки. І якщо вона розпочиналась з 407 читачів і 2 270 томів книг, то сьогодні її книжковий фонд сягає понад 130 000 одиниць, поверх 8 000 читачів щороку приходить у бібліотеку. В бібліотеці працює 22 бібліотечних працівника.
1996 рік на Хмельниччині оголошений Роком бібліотечної справи. Девіз його – «Книги – скарбниця розуму людського». Але для кам’янецької культури, в тому числі і для бібліотек, настали скрутні часи. Відсутні кошти на обладнання і комплектування бібліотек, бібліотекарі по 2–3 місяці не одержують заробітну плату. Змушені іти у відпустки без збереження заробітної плати… А читачі ідуть і потрібна бібліотека, бо тільки в бібліотеці вони сьогодні можуть отримати газети, журнали, які завдяки виконкому бібліотека не одержує…
Невтішні новини принесло літо 1996 року: через нестачу коштів бібліотекарям було запропоновано іти у відпустку без оплати. На цілий місяць. Але і це не врятувало становище. Виконком наказує скоротити чисельність бібліотечних працівників майже на третину (17 із 62). Думали, міркували, зважували… І вирішили не викидати людей на вулицю, а всім зменшити самим собі заробітну плату. І ось так: всі, хто має якусь соціальну допомогу (в основному, у вигляді мізерної пенсії, на яку прожити неможливо), переходять на роботу на 0,5 ставки, а останні, на чолі з директором, на 0,75 ставки. І все одно на 01.01.1997 року борг міста по заробітній платі бібліотекарям – 3 місяці (жовтень, листопад, грудень 1996 р.). В місті Хмельницькому і окремих районах області становище набагато краще. З чим, крім несплачених боргів, вступаємо в Новий 1997 рік, невідомо. Але читачів це не обходить: ідуть до бібліотеки, бо звикли до газет, журналів, бо необхідна навчальна література, художня книга. Ідуть, навіть не звертаючи уваги на те, що запис в бібліотеку з 10 вересня 1996 року став платним: 1 гривня (з 1 вересня 1996 року в Україні – нова грошова одиниця – гривня). Це не поширюється на дітей та читачів літньої категорії (пенсіонерів, учасників воєн, чорнобильців, інвалідів). Кошти потрібні на придбання читацьких формулярів, книг, паперу, ручок, клею. Бо у держави на культуру не стає… Ще коли було писане: «Не шкодуй грошей на культуру. Культура коштує дорого, але безкультур’я обходиться дорожче». Не враховується…
В січні 1997 року, як у старі добрі часи, вчасно видано аванс, виплачена заробітна плата за січень: 0,5 боргу за грудень. Перед 8 березня одержали гроші за лютий, але із 6 тисяч 2,5 оплатили наші читачі своїми грошима… Ідуть читачі до бібліотеки, бо ми і наша робота їм потрібні. І у бібліотекарів ставлення до роботи не змінилось: старанно працюють, обслуговують читачів, хоча передплата на періодичні видання зменшилась вдвічі, книжок нових не одержуємо уже другий рік… Та зв’язки з учбовими закладами у проведенні масової роботи не припиняються.
Найбільше навантаження на працівників дитячих бібліотек, але зв’язки із школами стають все міцніші, адже одну справу роблять. В 1997 році виповнилось 60 років нашій області. І життя бібліотек було тісно пов’язане з цією датою. Розмови про історію краю, про його минуле, сучасне і майбутнє відбувались і в школах, і в клубах за інтересами, і шляхом влаштування книжкових виставок, ілюстрованих різноманітними творами і виробами дітей, і дорослих. Цікавою формою роботи стали кімнати і куточки народознавства. «Край, де я живу» – під таким гаслом йшла активна робота протягом всього року.
В цьому ж році відбулась приємна подія: в селищі Цементного заводу нові приміщення одержали 2 бібліотеки: дитяча і для дорослих. Нарешті ці бібліотеки будуть працювати в пристойних умовах. Задоволені і бібліотекарі, і особливо, читачі. Але, на жаль, в фондах і цих, і інших бібліотек не вистачає книг з питань розвитку української культури, національного виховання дітей і молоді, літератури за учбовими програмами шкіл, вищих та середніх учбових закладів, художньої літератури.
Оскільки виплата заробітної плати стала більш-менш стабільною (хоч ставки нам так і не повернули), виявилась можливість на одержані від платних послуг кошти, до 8 березня, надати матеріальну допомогу всім жінкам-бібліотекарям (з ініціативи директора ЦБС В.М. Любецького), провести протипожежні заходи в бібліотеках, придбати лічильні машинки та телефонні апарати, літературу, канцтовари, бібліотечну техніку, тощо.
1998 рік. Указом Президента України від 14 травня 1998 року № 471/98 30 вересня оголошене нашим професійним святом – Днем бібліотек. Багато вітань і щирих побажань лунало в ці дні на адресу бібліотекарів і від керівництва міста, і від колег – культпрацівників, і від читачів. В центральній бібліотеці був чудовий «вогник». Це ж перше наше узаконене професійне свято. …А до цього часу ми його святкували за рішенням загальних зборів колективу у першу середу жовтня.
В День бібліотек проводились конкурси професійної майстерності бібліотекарів різних поколінь. Крім професійної майстерності бібліотекарів, свою артистичну майстерність демонстрували молоді бібліотекарі. Як завжди відзначилась Людмила Обухова (філія № 2).
Цікавого напрямку, тісно пов’язаного з краєзнавством, набула робота в літературно-мистецьких вітальнях та клубах при бібліотеках «Дні обміну інформацією», які допомагають поглибленому вивченню окремих проблем: День краєзнавства «Скарби людської пам’яті» (до 350-річчя Пилявської битви), цикл зустрічей з автором-краєзнавцем Т.А. Сис-Бистрицькою «Легенди Поділля».
На 1999 рік передплачено 144 назви газет та журналів, що в середньому становить 11 назв на кожну бібліотеку, в тому числі, для дитячих бібліотек передплачено 40 назв. Цього звичайно недостатньо, але, враховуючи те, що в бюджеті міста вистачає для бібліотек грошей на комунальні виплати, заробітну плату та передплату на періодичні видання, користувалися тим, що одержали. Дуже шкода, що не працював на повну силу обласний бібліотечний колектор, мало в книжкових крамницях вкрай потрібної літератури, ще якість друкованих видань не відповідає потребі.
За весь період існування ЦБС одним з найважливіших питань було підвищення ділової кваліфікації бібліотекарів. Наради, семінари, практикуми – все це проводилось з року в рік за різною тематикою. Але, коли в 1995 році, побувала на заняттях в Київському республіканському інституті підвищення кваліфікації головний бібліограф Т.М. Вонсович, вона привезла одну із форм, яка відразу зацікавила наших працівників. Це – центр професійної реабілітації бібліотекаря. Мета центру – оволодіння різними аспектами знань, вивчення та введення в практику нового, зміненого.
Форма навчання: індивідуальна програма.
Навчання проходять:
– неспеціалісти;
– молоді спеціалісти;
– працівники, які з різних причин були довгий час відсутні на робочому місці.
Навчання проходить безпосередньо на робочому місці. Наслідок навчання – атестація.
В скрутний для всієї культури час працівники бібліотек міста Кам’янця-Подільського намагаються всіма силами зберігати в бібліотеках той вогник культури і добра, що ще світить для людей. І, напевне, нам це вдалося: до Дня Незалежності в обласному центрі міста Хмельницького відкрито Дошку Пошани, на яку занесено портрет директора – Валерія Миколайовича Любецького.
У 2003 році за сприянням відділу преси, освіти та культури посольства США в Україні створено при читальному залі центральної бібліотеки Інтернет-центр з 5 робочими станціями. Розпорядженням міського голови від 17 грудня 2003 року створено Центр регіональної інформації. Мета – інформаційне обслуговування місцевих владних структур, посередницька робота між владою і населенням, сприяння прозорості рішень влади.
14 січня 2011 року центральна бібліотека відзначає 145 річницю.
Щорічне обслуговування кам’янчан біля 26 000, серед них центральною бібліотекою – 10 000. У фонді бібліотеки зберігається понад 140 000 книг та періодичних видань. У фонді бібліотеки зберігається 215 примірників рідкісної та цінної літератури (наприклад, «Енциклопедичний словник Ф. Брокгауза та І. Ефрона», «Бібліотека великих письменників Венгрова».
З 1996–2012 рік з метою залучення додаткових джерел фінансування для зміцнення матеріально-технічної бази бібліотеки та поповнення її книжкового фонду користувачам надається 16 видів додаткових платних послуг. Обов’язковим є платний запис до бібліотеки, вартість якого, відповідно до калькуляції, складає 5 гривень один раз на рік. Відповідно Постанови Кабінету Міністрів України від 12 грудня 2011 року № 1271 платні послуги відмінено.
В 2012 році рішенням сесії міської ради від 29.05.2012 року з міської центральної бібліотеки знято ім’я Володимира Затонського і вона стає міською центральною бібліотекою.
З 17 жовтня 2012 року при міській центральній бібліотеці відкрито Пункт безкоштовного доступу до мережі Інтернет (за проектом «Бібліоміст» «Організація нових бібліотечних послуг з використанням вільного доступу до мережі Інтернет»). До послуг користувачів 5 комп’ютерів з ліцензійним програмним забезпеченням, комплектом навушників та веб-камер.
В 2012 році міською центральною бібліотекою обслужено 8 202 користувачі. Відвідало бібліотеку 53 745 користувачів. Книговидача становить 167 308 примірників документів. Організовано та проведено 248 соціокультурних заходів. Із них загальноміського рівня – «Кам’янець острів скарбів» (День міста), «Мелодика слова» (в рамках Всеукраїнського дня поезії), Шевченківські читання, Годованецькі читання. Соціокультурні заходи урізноманітнились новими креативними формами – виставка-квілт, флешмоби на дворових майданчиках, літературні квести в міській раді, спілкування з відомими як зарубіжними так і українськими письменниками online.
Документальний фонд нараховує 104 905 примірників. Протягом року до бібліотеки надійшло 1 113 примірників документів. Обслуговування користувачів забезпечує 19 працівників, із них повну вищу освіту – 13, базову вищу – 6.
