«Творчі канікули»

ВІТАЄМО ЯКОВЕНКО ЄВГЕНІЮ З ПЕРЕМОГОЮ!!!

Збірка Всеукраїнського дитячого літературного конкурсу «Творчі канікули» містить кращі прозові та поетичні твори юних письменників з усіх регіонів України. Приємно, що є у ній і оповідання «Добро без канікул» Яковенко Євгенії з міста Кам’янець-Подільського, користувачки центральної бібліотеки імені Костя Солухи.

Номінація
«Знайомтеся – це ми!»

Добро без канікул
Літо-літечко… Як же я люблю цю пору року! Земля вкривається квітково-диво-килимами. Пташки співають на різні голоси. Сонечко сміється і кличе нас: «До річки час! До річки!» А ще у мене довгі і цікаві канікули! А це значить, що я буду цілих три місяці мандрувати мальовничою Україною! Спочатку погостюю в однієї бабусі, що живе в найгарнішому Подільському селі, яке розкинулось вздовж річечки Гниловідки. Ціле літо бабуся порається в городі, де пахне смачними огірочками, червонобокими помідорами, а гарбузи лізуть на тин, ніби роздивляються навкруги. З них можна робити цікаві тваринки: корівки, коники. А ще бабуся, як завжди, зварить мені духмяну гарбузову кашу. У селі зовсім інше життя, ніж у місті. Тут можна довго спати, та чомусь не хочеться. Завжди прокидаюсь з першими півнями, які замість будильника будять мене кожного ранку. Вийду на ганок, а по подвір’ї вже гордо походжають індики, гуси, кури. Із клуні пахне свіженьким молочком. Це бабуся вже доїть корівку. А я принесу їй зелененької травички і допоможу бабусі поратися по господарству. Дідусь, як завжди, обходить в садочку свої вулики, а потім пригощає мене медком з вощиною. У садочку теж цікаво. Дозрівають ранні яблука, хилять гілля до землі медово-солодкі груші, а ще пахнуть квіти медунки, на яких гудуть трудівниці-бджілки. Обійшовши весь двір, гарненько поснідавши, побіжу до ставка, де на мене вже чекають мої справжні друзі. З ними ми будемо купатись, ловити рибу, збирати гриби в лісі. І здаватиметься, що кращого місця немає на землі!
Та через місяць приїдуть батьки і відвезуть мене до другої бабусі, яка живе в Карпатах. І знову я побачу багато цікавого! Тут гори,здається, дістають до самого неба, а вночі зорі, наче світлячки, лягають спати на смереках. І знову з друзями я буду ходити до річки, плюхкатись в чистій, прозорій воді, ловити рибу. А ще з бабусею я буду в лісі збирати білі гриби, ягоди чорниці, запашні суниці.
Ось так в кінці навчального року я згадувала свій відпочинок минулого літа і планувала, як весело проведу літні канікули в цьому році. Та мої плани перервала одна жахлива новина.
Одного дня я помітила, що мама моя дуже сумна. Вона весь час про щось думає, зі мною майже перестала спілкуватись. Спочатку я подумала, що я щось не так зробила і запитала маму: «Чому ти сердишся і не розмовляєш зі мною?» Мама підійшла до мене, ніжно погладила моє волосся і сказала: «Пам’ятаєш Дениску з сусіднього двору? Він дуже сильно захворів». «Звичайно, пам’ятаю, – кажу, – як не пам’ятати. Він такий завжди веселий і смішний. Ми раніше часто з ним гралися в дворі, а потім він чомусь перестав виходити на вулицю». «Тому й перестав приходити в двір, що хворіє і зі своєю мамою лежить в лікарні. Щоби Дениско одужав, йому на лікування потрібні великі кошти, яких у його батьків немає, – сумно сказала мама. – Ось я й думаю, що ми можемо зробити, аби допомогти врятувати хлопчика».
Я вже більше не надоїдала своїй матусі з різними недоречними питаннями, а сама почала думати, як я можу допомогти Денискові. Мама моя комусь телефонувала, про щось з кимось домовлялась, цілими днями і вечорами малювала різні картини. Лише я не розуміла, як мамині картини можуть вилікувати Дениска. Та через кілька днів у місті в картинній галереї відбулася благодійна виставка картин. Гроші від проданих картин мама передала на лікування хлопчика. Дізнавшись про хворобу Дениска, багато людей теж стали перераховувати кошти на його лікування. Мені теж було дуже шкода мого маленького друга і я стала думати, чим я можу йому допомогти. Порадившись зі своєю кращою подругою Катею, ми почали своїми руками робити цікаві іграшки з тканини. У хід пішли всі мої речі, які були на мене вже малі. До нас долучились інші діти з нашого двору, і ми виготовили багато цікавих іграшок, які потім продали, а виручені гроші передали на лікування Дениска. А ще ми намалювали Денискові малюночки і передали їх його бабусею. Я вірю, що тепер Дениска вилікують, і ми знову будемо разом весело проводити час.

Яковенко Євгенія Андріївна 13 р,
НВК №3,
м. Кам’янець-Подільський,
вул. Ценського, 8
т. 097 176 23 85